26 квітня – 37 років від аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
26 квітня виповнюється 37 років з часу аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Тоді, у квітні 1986 року радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення, біля півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року більше 90 тисяч осіб було евакуйовано із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним.
Радянська влада робила все, щоб приховати від світу наслідки катастрофи. Два дні світ нічого не знав про вибух. 27 квітня різке зростання радіаційного фону зафіксували в Данії та Швеції, після чого шведська влада звернулася до Москви із вимогою надати пояснення. Натомість у радіоактивному Києві, щоб показати світові, що, мовляв, нічого не сталося, 1 травня на святкову демонстрацію вивели тисячі людей, в тому числі і дітей.
Паралельно КГБ організувало стеження ледь не за кожною людиною: що думає, що говорить. З «панікерами» проводилися «профілактичні бесіди». Усі ці документи в Україні є у вільному доступі –Інститут історії України НАНУ та Галузевий державний архів СБУ підготували двотомник «Чорнобильське досьє КГБ», який видав Український інститут національної пам’яті.
Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в «гуманність» комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників.
Скоро чотири десятиліття, як роковини Чорнобиля слугують свідченням і нагадуванням, чим насправді була радянська дійсність та яку ціну заплатили країни й народи, що вимушено стали її частиною. А з ними – і Європа.
Чорнобиль показує, які наслідки можуть бути, коли:
влада надає більшого значення прописаним на папері планам і бюрократичним процедурам, «підганяючи» показники під очікування, ніж реальності, державні структури наскрізь пронизані брехнею і пристосуванством, немає відкритості й довіри у стосунках між владою і суспільством, у пріоритеті не людина, її життя і здоровʼя, а міфічні показники чи «імідж держави». Процес осмислення того, що відбулося в Чорнобилі у 1986-му, триває. Ці памʼять і розуміння важливі не тільки для України. Вони важливі для всього світу. З 2017 року документи Національного архівного фонду, які стосуються аварії на Чорнобильській АЕС, включені до міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Памʼять світу».
Водночас, як розповідає дослідник Чорнобильської катастрофи Олег Бажан, основний масив архівних документів про аварію залишився у Москві – й він досі засекречений.
Зараз держава, яка ховає за сімома замками архівні документи та боїться історичної правди, окупувала Запорізьку атомну електростанцію – найбільшу в Європі та своїми діями погрожує новою ядерною катастрофою.
Роковини Чорнобиля – нагода привернути увагу до ще однієї болючої теми. Рік тому, з 24 лютого до 31 березня, Чорнобильська АЕС була окупована російськими військами. Відходячи з Чорнобильської зони, росіяни захопили в полон 169 нацгвардійців – їх вивезли у бік Білорусі. Україні вдалося повернути з полону декого з них. Проте станом на 26 березня 2023-го, за повідомленням Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС, 133 нацгвардійці, які охороняли станцію на момент вторгнення, залишалися в полоні. Рідні чекають на їхнє повернення додому!
Поведінка росіян на окупованій ЧАЕС рік тому шокувала невіглаством щодо того, на якому обʼєкті вони перебувають. Вона виразно засвідчила, чим урешті обертається незнання і спотворення історії.
{{ 'Comments (%count%)' | trans {count:count} }}
{{ 'Comments are closed.' | trans }}